Шпага трансформувалася з меча колючого типу. З поширенням сталевих обладунків, розрубати які було вкрай складно, а на практиці майже неможливо, рублячі удари стали застосовуватися все рідше, проте колючий удар зберігав свою актуальність в ураженні зічленування лат та інших слабких місць захисного озброєння. Меч ставав більш вузьким і тонким, перетворюючись з рублячо-колючого на колючо-рублячий. Це сталося вже в другій половині XV століття. Перші шпаги (відповідно до західної класифікації - рапіри) мали прямі дволезові клинки з долом, якими можна було рубати і колоти; поширені були також чисто колючі вузькі грановані клинки.

Перші ефеси в XV столітті мали просту гарду з довгими, прямими хрестовинами, спочатку з одним зовнішнім захисним кільцем, а пізніше з двома, по обидва боки клинка. Потім у XVI - XVII ст. до них поступово додалися дужки і нижні захисні кільця, які використовувалися як для захисту кисті, так і для захоплення клинка противника. Зразок такої шпаги представлений у МІЗ.

Згодому країнах Південної Європи шпага стає статусною і дуельною зброєю придворних, і поступово втрачає своє значення як бойова зброя. Часто такі шпаги  оснащувалися залізною гардою в формі чаші і довгою хрестовиною.

Розвиток бойових шпаг у середині XVII ст. супроводжувався деяким спрощенням гарди (залишилася чашка і 2-3 дужки). Сформувався так званий валлонський тип шпаги. У тому чи іншому вигляді він проіснував до середини - другої половини XVIII століття.

У другій чверті XVII століття в Італії і Німеччині увійшов в моду ефес під назвою «клешні краба» - кінці хрестовини нагадують крабові клешні, а гарда має форму раковини.

У другій чверті XVII століття у Франції, пізніше по всій Європі, виокремилася ще одна група шпаг - «колішемард», яка була затребувана до другої половини XVIII ст.. Ефеси цих легких шпаг мали коротку хрестовину, невелику подвійну овальну або серцеподібну чашку, два невеликих кільця між чашкою і хрестовиною для вказівного і середнього пальців. Хрестовина і навершя руків'я з'єднувалися за допомогою захисної дужки. В експозиції МІЗ представлені французькі, англійська та німецька шпаги такого типу.

Поступово шпаги зменшуються в розмірах і до кінця XVIII століття перетворюються в парадний атрибут костюма, предмет розкоші і символ положення офіцера чи дворянина в суспільстві, але зберігають свої безпосередні бойові властивості. Позбавлення дворянського титулу супроводжувалося, так званою, «громадянської стратою» - переломом шпаги в присутності свідків.

У першій половині XIX ст. з'явився ще один різновид офіцерських шпаг, який можна класифікувати як шпаги з шабельними ефесами. Перший такий зразок був прийнятий на озброєння у Франції в 1845 році для вищих офіцерів. В експозиції МІЗ представлені німецькі піхотна офіцерська і кавалерійська солдатська шпаги зразка 1889 року і саксонська піхотна офіцерська шпага зразка 1867 року.

В кавалерії деяких країн шпага ще довго була на озброєнні і використовувалася в ході бойових дій (наприклад, англійська кавалерійська шпага зразка 1912 року).

Для «камзольних» ( «костюмних», «придворних») шпаг характерні були досить вузькі тригранні клинки з увігнутими гранями довжиною 550-700 мм. Зазвичай, вони прикрашалися травленим орнаментом, зображеннями трофеїв, вензелями і гербами власників або правителів держави. Особлива увага приділялася оздобленню ефеса: на чашці і рукояті зображувалися батальні, мисливські або пасторальні сцени. Найчастіше майстри з виготовлення і прикрашання ефесів працювали в техніці карбування, доповнюючи її різьбленням і гравіюванням.

Особливу витонченість легкій придворній шпазі надавала, так зване, сталеве діамантове ограновування - найдрібніші сталеві намистинки з безліччю відполірованих до ідеального блиску граней припаювалидо сталевих ефесів, імітуючи дорогоцінні камені. У МІЗ експонуються дві шпаги межі XVIII - XIX ст. виконані в техніці діамантового ограновування високого класу.

Пізніший різновид легких шпаг - чиновницька шпага була широко поширена в Європі в XIX - на початку XX століть. Характерною особливістю її ефеса, «ампірна» форма якого встановилася на початку XIX ст., була чотиригранна рукоять, утворена двома перламутровими, кістяними або роговими щічками. З кінця XIXст. щічки рукояті могли виготовлятися з пластмаси. У МІЗ представлена ціла низка таких шпаг.

У XIX ст. невеликі напівдекоративні шпаги стають також елементами одягу вихованців вищих навчальних закладів, представників масонських організацій та ін. Окремо стоять тренувальні та спортивні варіанти шпаг (зараз прийнято розділяти, власне, шпаги і рапіри; останні є цілковито колючою зброєю). У МІЗ представлена ​​пара західноєвропейських дуельних рапір межі XVIII - XIX століть. Цей тип рапір був поширений у Франції і Англії протягом всього XVIIIст. і називався «вердюн».

Окремою гілкою розвитку меча, зокрема, меча рублячого типу, є палаш. Вперше палаші, вірніше однолезові мечі, зустрічаються на Сході уVII - X століттях. В Європі палаші поширилися протягомі XVI - XVIII ст. Перші європейські і східні палаші мали досить широкі,  масивні, довгі, дволезові клинки. Ефеси палашів складалися з великої кількості захисних дужок або пластин, які практично повністю захищали кисть руки. Згодом клинки стають однолезовими  або полуторної заточки. Протягом XVIII - першої половини XIX століття палаш служить зброєю важкої кавалерії (зокрема, кірасирів), згодом, як і шпага, виконує церемоніальні і парадні функції. У МІЗ представлені англійський, бельгійський, французький і датський палаші.

Окремим різновидом зброї, який сформувався в XIX - XX ст., є так звані «замасковані» шпаги - шпаги, замасковані під прогулочні тростини. У той же період був поширений і інший вид таємної зброї - палиці-стилети. Шпаги-тростини і стилети-тростини також представлені в експозиції МІЗ.