Найбільшою цінністю для самурая був меч - і як озброєння професійного воїна, і як символ доблесті, честі, могутності та хоробрості - неодноразово оспіваний у легендах, оповіданнях, піснях і віршах. Закони сьогуна Токугава Іеясу промовляли: «Меч - це душа самурая. Той, хто втратить меч, той втратить честь і підлягає найсуворішому покаранню».

Традиційні японські самурайські мечі катана і вакідзасі - це не тільки зброя, але і витвір мистецтвависокої естетичноїцінності. У МІЗ знаходяться декілька мечів катана і вакідзасі, зокрема, катана початку XVII ст. роботи майстра Фудживара Мунеюкі.

З 70-х років XIX ст. у період реставрації Мейдзі бойова зброя Японії зазнала потужного європейського впливу, якийпозначився і на японській офіцерській клинковій зброї. До армії на зміну традиційним самурайським мечам прийшли мечі промислового виробництва - «гунто», які відрізнялися дешевизною, простотою виготовлення і відповідали вимогам нового часу. Мечі гунто, у перекладі означають «військовий меч» (гун - військовий, то – меч), прийняті на озброєння японською армією у періоди Мейдзі (1868-1912) і Тайсе (1912-1926), нагадували західні зразки.

З кінця 20-х років ХХ ст., на хвилі інтересу до самурайського минулого, багато офіцерів повернулися до класичних самурайських мечів. У 1934 році був затверджений новий дизайн армійського меча за зразком традиційних японських мечів - «сін-гунто» - новий військовий меч (сін - новий). Сін-гунто відрізнялися від гунто формою і розміром клинка, оформленням рукояті і технологією кріплення хвостовика до рукояті, та, практично, відтворювали стайлінг традиційного японського меча. Виготовленням клинків для сін-гунто займалися як приватні майстри, так і промислові компанії, невеликі фабрики. Часто до нових ефесів приєднувалися клинки XVIII - XIX століть. Ці мечі використовувалися офіцерами японської армії аж до закінчення Другої світової війни.

Оригінальний комплекс держакового озброєння, спочатку заснований на китайських зразках, склався в Японії до XVII ст. Найбільш поширеніими були списи – ярі та їхні різновиди. Популярним видом держакової зброї була нагіната, з клинком, призначеним не тільки для рублячих, а й для колючих ударів. Характерний для Японії асиметричний лук - юмі. Серед японської зброї особливе місце займає різна комбінована і специфічна зброя, яка важко піддається класифікації - кусарікама, хачівара, тобігучі.

У МІЗтакож представлені два комплекси японського захисного спорядження - обладунок епохи Момояма (1573-1603 рр.), доскладу якого входить шолом із напівмаскою (епоха Едо 1603-1867 рр.), панцир, наплічники, захист стегон,гомілок і рук, а також кольчужний обладунок епохи Едо (1603-1867 рр.).