В Європі меч в середні століття набув широкого поширення, мав безліч модифікацій і широко використовувався до нового часу. У ранньому середньовіччі використовувалися прямі широкі дволезові мечі рублячого типу. У колекції МІЗ представлено кілька ранніх мечів подібного типу, датованих ІІІ-VII ст.. Крім того, в зібранні є мечі ІХ-ХІ ст. каролінгського типу з характерними ефесами (короткі хрестовини, багатоскладові навершя, дволезові клинки з одним широким долом). Вага мечів коливається від 1 до 2 кг.

У ХІV-XVст. через розвиток пластинчастих обладунків, набуває поширення меч рублячо-колючого типу. Клинок стає довшим, більш товстим і вузьким; звужується до вістря. Подовжується рукоять і навершя стає невеликим. Хрестовина стає широкою. Такі мечі служили для пробивання пластинчастого обладунку. Згодом меч еволюціонує переважно в двох напрямках. Рублячий меч поступово перетворюється на палаш (рублячо-колюча зброя з дво- або однолезовим клинком і, як правило, розвиненим ефесом), а колючий меч - на шпагу (загалом на колючу довгоклинкову зброю).

Особливий, різко обмежений за своїм призначенням і способом використання, різновид мечів представляли собою дворучні мечі вагою, в середньому, від 2,5 до 5 кг, з клинками довжиною 120-160 см. У колекції МІЗ представлені два дворучних мечі ХVІ ст. (зокрема, і фламберг-меч з хвилястим клинком).

Європейський середньовічний кинджал переважно мав прямий клинок (найчастіше гранований або підтрикутникової форми), призначений для нанесення колючих ударів у зічленування пластин обладунку і ураження незахищених частин тіла людини. Яскравими представниками таких кинджалів є ронделі (кинджали з навершям або хрестовинами в формі дисків)імізерикордії («кинджали милосердя») та ін. Згодом ці кинджали стали прототипами для так званих стилетів - кинджалів пізнього середньовіччя і нового часу з вузькими гранованими клинками, які використовувалися міськими жителями, найманими вбивцями тощо. (Назва походить від слова «стилус» - так свого часу називалися давньоримські палички для письма). Широко розповсюдженими видами європейських кинджалів були базеляри (баселарди), названіна честь міста в Швейцарії (Базеля), звідки вони, ймовірно,походять, і баллоки.

У пізньому середньовіччі кинджали, зокрема стилети, могли служити допоміжною зброєю для лівої руки (незважаючи на те, що існували спеціалізовані допоміжні ліворучні кинджали - даги).

Часті заборони на носіння короткоклинкової зброї в місті призвели до появи найрізноманітніших замаскованих кинджалів. Одним з видів замаскованої зброї був стилет-циркуль.

Для пробивання обладунку в Західній Європі, як і на Сході, використовували чекани і клевці (під назвою «бойовий молот»). У колекції МІЗ представлені декілька таких зразків. Особливе місце в колекції займає масивний бойовий дзьоб, також, швидше за все, пристосований для пробивання обладунку. Згодом клевець, як і булава, поступово перетворився на відзнаку воєначальників.

У МІЗ представлено зброю селян і міських жителів - ножі-корди і дюссак (прототип пізнішого тесака).

В середні віки ударно-дробляча зброя булави застосовувалися або як зброя пішого ополченця, або як допоміжна зброя професійного воїна-вершника. У МІЗ представлені різнотипні булави (найважча з них - 4,5 кг), перначі, моргенштерни. З поширенням на території Європи вогнепальної зброї і поступовим зникненням захисних обладунків булава зі зброї перетворилася в атрибут старших командирів і символ влади воєначальника.

Древкова зброя в зібранні МІЗ різноманітна: тут є різні ранні прототипи алебард, а також рання алебарда ХV ст., і алебарда ХVI-XVIIст., наконечник еспонтона і парадної алебарди ХVIII ст.. Крім того, в колекції зібрано значну кількість бойових сокир періоду середньовіччя. До початку XVIIст., з поширенням вогнепальної зброї і зникненням обладунків, необхідність древкової зброї поступово зникає. Алебарди та інші види древкової зброї стають відзнакою офіцерів і сержантів. Ще однією сферою застосування древкової зброї стає озброєння почесної варти при дворах європейських правителів.

У колекції музею присутні також обладунки - повний обладунок ХVI ст. з шоломом типу арме, напівобладунок (без захисту нижніх кінцівок) з шоломом типу бургиньот ХVIст., а також піхотний, імовірно, пікінерський напівобладунок кінця ХVI - початку XVII ст. з шоломом типу «голландський горщик». Як відомо, через удосконалення вогнепальної зброї, від обладунків або їхніх частин поступово відмовляються, що наочно підтверджує захисний європейський обладунок ХVI –XVIIст. уМІЗ.

Представлена ​​колекція з 73 експонатів найбільш яскраво відображає основні тенденції розвитку зброї періоду середньовіччя і раннього нового часу.