В Європі вогнепальна зброя з'явилася у XIV столітті, коли розвиток техніки дозволив використовувати енергію пороху.

Пороховий заряд у перших рушницях запалювався вручну піднесенням до запалювального отвору розпеченого прута. У першій половині XV століття у вогнепальній зброї з'явився ґнотовий замок. Основними особливостями устрою нової зброї були: попередник сучасного спускового гачка - важіль-серпентин, розташований на ложі рушниці, до якого кріпився ґніт. При натисканні на нижній кінець серпентину, верхній опускався, і тліючий ґніт торкався до пороха на полиці. Головним недоліком ґнотових рушниць були їх порівняно низька стійкість до вологи і залежність від вітру, порив якого міг здути затравку, до того ж стрілку доводилося постійно мати доступ до відкритого вогню.

У XV - XVII століттях використовувався колещатий замок, в якому іскра для займання порохового заряду викарбовувалась за допомогою обертового коліщатка з насічкою. У XVII - початку XVIII столітьдешевий, зручний ударний кремінний замок витіснив колещатий замок.

На початку XIX ст. відбувся подальший розвиток вогнепальної зброї. Одним з нововведень було застосування капсульного механізму. У капсульном замку використовували хімічну вибухову речовину на основі гримучої ртуті (фульмінату ртуті). Основним елементом капсульного замку є затравочна трубка (брандтрубка), вґвинчена в казенник, на неї надягається мідний або латунний ковпачок-капсуль, по якому б'є курок з пласкою головкою. Капсульний замок був простий, дешевий, більш надійний і до 1840-х років він витіснив кремінний замок в арміях практично всіх розвинених країн (проіснував до 60-х рр. XIX ст.). Причому, спочатку проводилася переробка кремінної зброї в капсульну (замінювався курок, забивався запальний отвір, встановлювалася брандтрубка).

Середина XIX століття відзначена бурхливюї ​​гонкою стрілецького озброєння. Спочатку в країнах Західної Європи, пізніше і Росії на озброєння приймалася нарізна зброя, яка певною мірою вирішувала проблему дальнобійності і влучності стрільби. Однак необхідність заряджати ґвинтівки з дуловою частини знижувало скорострільність, а в умовах бойової обстановки це було дуже незручно і небезпечно для стрільця.

Наступним удосконаленням рушниць була поява казнозарядних систем. Перші казнозарядні рушниці виготовлялися ще в XVI столітті. Новим імпульсом для розвитку казнозарядних рушниць ставвинахід французького зброяра К. Лефоше в 30-х роках XIX ст. - рушниці зі стволом, що переламується. Однак через те, що ствол рушниці Лефоше хитався, вона виявилася непридатною в якості військової зброї, але набула широкого поширення у мисливців.

Подальший розвиток казнозарядних ґвинтівок пов'язаний із переходом від паперового до металевого патрону, який мав кращі балістичніхарактеристики і запобігав прориву із затвора порохових газів.

З'являється безліч конструкцій казнозарядних ґвинтівок з оригінальними і різноманітними конфігураціями затворів. Це були системи з відкидними, крановими, гойдаючимися і поздовжньо-ковзаючими затворами.

Відкидні затвори користувалися спочатку найбільшим поширенням. Відкидні затвори оберталися як навколо поперечної горизонтальної осі, так і навколо поздовжньої осі, тобто вони відкидалися вгору і вперед та вгору і в бік, як, наприклад, на ґвинтівках Спрінгфілда і Крнка. Серед ґвинтівок з відкидним затвором відрізнялася оригінальністю, простотою і надійністю система Ремінгтона зразка 1864 року. Система Ремінгтона отримала визнання і досить довго мала порівняно велике поширення.

Набагато менш поширеними були кранові затвори, які відкривали і закривали доступ до каналу ствола поворотом навколо своєї поздовжньої осі. Такий затвор мала австрійська ґвинтівка Верндля зразка 1867 року. Затвор Верндля не набув поширення через свою високу вартість і появу в 1870-х рр. більш зручних поздовжньо-ковзаючих затворів.

В цілій низці систем були застосовані гойдаючі затвори, вперше запропоновані американським зброярем Пібоді в 1860 році. Для заряджання затвор опускався вниз за допомогою важеля, який служив одночасно спусковою пружиною. Затвор Пібоді через мале тертя, легкість ходу, нечутливість до засмічення і забруднення, хорошу екстракцію і надійне замикання виявився настільки практичним, що спричинив багато наслідувань, і незабаром був значно вдосконалений Робертсом, Мартіні, Генрі, Вестлі, Річардсом та іншими відомими зброярами.

Кращими затворами казнозарядних ґвинтівок під унітарний патрон виявилися поздовжньо-ковзаючі затвори. Їх переваги полягали в прискоренні заряджання і у зведенні ударникового механізму одночасно з відкриванням і закриванням затвора, і кращої екстракції гільз. У 1870 році американську ґвинтівку Х. Бердана після докорінної модернізації і поліпшення взяли на озброєння російської армії під позначенням «Бердан - 2». Після ряду доробок вона заслужила репутацію однієї з найкращих у світі, на її основі створили драгунський, козачий варіанти, а також карабін. Французька ґвинтівка Гра зразка 1874 року являє собою дуже цікаву «перехідну» систему, неодноразово модернізовану згодом (магазинні системи Гра-Кропачек тощо), і заслужила високу оцінку військових, завдяки хорошим бойовим характеристикам, продуманістю системи і відмінній якості виготовлення.

Згодом казнозарядну нарізну стрілецьку зброю часто перероблялиу гладкоствольну і використовували, як мисливську.

Одночасно з розробкою однозарядних систем велися роботи по створенню магазинної зброї, спрямовані на досягнення більшої скорострільності рушниць. Під час громадянської війни в США 1861-1865 рр. вже застосовувалися магазинні рушниці системи Спенсера з магазином, який розташовувася в прикладі. Перша магазинна ґвинтівка системи Веттерлі з магазином в особливій трубці під стволом була прийнята на озброєння в Швейцарії в 1869 році.

Попервах магазинні рушниці часто перероблялися з однозарядних. З переробних на особливу увагу заслуговує німецька ґвинтівка системи Маузера зразка 1871 року, перероблена у магазинну в 1884 році з підствольним магазином.

З кінця XIX ст.. магазинні ґвинтівки стали основною індивідуальною зброєю піхоти. У 1886 році на озброєння у Франції взяли магазинну ґвинтівку системи Лебеля і 8-міліметровий патрон з бездимним порохом до неї. У 1907 був прийнятий значно змінений зразок цієї ґвинтівки. Під час Першої Світової війни двічі була проведена модернізація цієї ґвинтівки: спочатку був прийнятий зразок 1907/1915 рр., потім - зразок 1907/1916 рр.

У 1888 році Німеччина, прагнучи не відставати від Франції, прийняла на озброєння магазинну ґвинтівку під бездимний порох. Ґвинтівка стала результатом роботи Комісії з випробування ґвинтівок, і поєднувала у собі затвор системи Маузера і пачковий магазин системи Ф. Манліхера. У 1898 році Німеччина приймає на озброєння нову ґвинтівку, створену компанією Маузер - Gewehr 98. Нова ґвинтівка Маузера виявилася настільки вдалою, що у практично незмінному вигляді прослужила в Німецькій армії аж до кінця Другої світової війни, а також в різних варіантах експортувалася і вироблялася за ліцензією в різних країнах (Австрія, Польща, Чехословаччина, Югославія та ін.).

В Австро-Угорщині в 1888 році була прийнята на озброєння ґвинтівка системи Манліхера, яка незабаром була замінена ґвинтівкою новітньої системи Манліхера зразка 1895 року. Ґвинтівка Манліхера зразка 1895 року виявилася найбільш скорострільною ґвинтівкою періоду Першої Світової війни, яка мала, до того ж, досить м'яку віддачу.

На озброєння російської армії в 1891 році була прийнята трьохлінійна ґвинтівка системи Мосіна. Ґвинтівка системи Мосіна з простою, зручною та надійною конструкцією затвора відмінно зарекомендувала себе в російсько-японській та Першій світовій війнах, на фронтах громадянської і Другої світової воєн. «Трьохлінійку» виробляли в двох варіантах: піхотному і кавалерійському (драгунському). У 1910 і 1930 роках була проведена модернізація ґвинтівки. Через гостру нестачуґвинтівок системи Мосіна, яку виявили в Росії після початку Першої Світової війни, в США були замовлені 300 тис. ґвинтівок Вінчестер зразка 1895 року під патрон 7.62х54R російського зразка. Ґвинтівки Вінчестер зразка 1895 року відрізнялися дещо більшою скорострільністю за рахунок використання скоби Генрі при перезаряжанні. З іншого боку, вони були більш чутливі до забруднення, а перезаряджання за допомогою цього механізму з положення лежачи, було досить незручним.

Незадовго до Першої світової війни у ​​Великобританії випробовувалася ґвинтівка «зразок 13» (відома також як Еддістон, Енфілд-Маузер, Росс-Енфілд) під канадський патрон Росса. Ґвинтівка стала продуктом колективної творчості конструкторів Великобританії і США, причому є помітна схожість із німецькою Маузер зразка 1898 року.Через значну вагу і зайву довжину ґвинтівка не здобула симпатії у солдатів. Післявійни, під час Громадянської, ці ґвинтівки були розпродані в країни, які не мали свого збройового виробництва - в Латвію, на Кавказ.

Від магазинних ґвинтівок почали відмовлятися лише в кінці Другої Світової війни і після неї. На тепер магазинні ґвинтівки залишилися на озброєнні армій і правоохоронних структур тільки у вигляді снайперських ґвинтівок з поздовжньо-ковзаючим поворотним затвором.

Прагнення до підвищення скорострільності зброї іїї військової потужності було головною причиною вдосконалення способів заряджання і здійснення пострілів, що і призвело до появи автоматичної зброї - кулеметів, пістолетів-кулеметів, самозарядних і автоматичних (штурмових) ґвинтівок.

У 1883 році американський зброяр Х. Максим створив перший повністю автоматичний станковий кулемет. У його автоматиці була реалізована схема віддачі ствола при короткому ході. Вперше застосований у англо-бурській війні 1899-1902 рр., він широко використовувався також у російсько-японській війні 1904-05 рр., на полях Першої і Другої світових воєн, ставши таким чином найзастосовуванішимстанковим кулеметом ХХ століття. На основі конструкції Х. Максима в різних країнах було створено безліч варіантів кулемета; в Росії, потім в СРСР, кулемет модернізувався у 1910 і 1930 роках.

У 1934 році в Німеччині був прийнятий на озброєння перший єдиний кулемет - MG-34. Він був застосовувався як легкий ручний кулемет,станковий, а також танковий. Кулемет аж до 1942 року офіційно був основним кулеметом не тільки піхоти, але і танкових військ Німеччини. У 1942 році замість MG-34 на озброєння був прийнятий більш досконалий кулемет MG-42, проте виробництво MG-34 не припинилося аж до кінця Другої світової війни.

Задовго до Першої світової війни почалися роботи зі створення ручної автоматичної зброї. В кінці ХІХ століття з'явилися перші самозарядні (напівавтоматичні) ґвинтівки, в яких енергія порохових газів використовується для перезарядки. Однак масово на озброєння армій така зброя стала надходити лише у 1920-1930-х роках. Для стрільби із самозарядних ґвинтівок використовувалися потужні ґвинтівково-кулеметні патрони. З розроблених перед Першою Світовою війною самозарядних ґвинтівок необхідно відзначити системи Мондрагона 1908 року, Маузера 1910 року, Чельмана 1910 року, Браунінга 1911 року, а також російські ґвинтівки конструкції В.Г. Федорова і Ф.В. Токарєва. До початку Другої Світової війни були створені успішна американська самозарядна ґвинтівка Гаранда, прийнята на озброєння армії США в 1936 році і радянська самозарядна ґвинтівка конструкції Токарева СҐТ-38, прийнята на озброєння РККА в 1938 році. У 1940 році в СРСР була прийнята на озброєння вдосконалена ґвинтівка Токарєва СҐТ-40. Ґвинтівка СҐТ-40 стала одним з найкращих зразків самозарядних ґвинтівок у світі, зокрема, не поступаючись ґвинтівці Гаранда, а також значно перевершуючи ранні німецькі самозарядні ґвинтівки G-41 (M) і G-41 (W).

У роки Першої світової війни з'явилися перші пістолети-кулемети - легка і компактна автоматична зброя, в якій перезарядження і здійснення чергового пострілу виконуються автоматично за рахунок енергії порохових газів, які утворюються, що дозволяє вести вогонь чергами. Пістолетний патрон обмежує прицільну дальність стрільби до 200 м. Аж до Другої Світової військові більшості країн сильно недооцінювали пістолети-кулемети як армійську зброю. У міжвоєнний період у США завдяки своїй надійності популярністю користувався пістолет-кулемет Томпсона. Кульмінацією розвитку і використання в збройних силах пістолетів-кулеметів стала Друга Світова війна. У цей період випускалися мільйонами такі пістолети-кулемети як англійськіSTEN, радянські ПКШ-41 і ПКС-43, німецькі MP-40 та інші.

В ході Другої Світової війни з'явився новий вид індивідуальної стрілецької автоматичної зброї, призначеної для ураження живої сили противника в ближньому бою, і здатної створювати велику щільність вогню - автомат (штурмова ґвинтівка). Поява штурмових ґвинтівок було викликано прагненням отримати зброю, яка поєднувала б у собі скорострільність пістолетів-кулеметів і найкращі якості самозарядних ґвинтівок - велику дальність і точність стрільби. При створенні автомата використовувалися проміжні патрони - з меншим пороховим зарядом, ніж у гвинтівочних патронів, але більшим, ніж у пістолетних. До 1944 року в Німеччині був розроблений автомат StG.44. Але по-справжньому масовим автоматом і одним з найвідоміших і популярніших у світі став радянський автомат Калашникова, прийнятий на озброєння в 1949 році. На думку багатьох експертів він є еталоном надійності і простоти обслуговування. Різні модифікації АК стоять на озброєнні регулярних армій понад шістдесяти країн світу.

Наприкінці Першої світової війни в Німеччині з'явилися перші протитанкові рушниці. Наймасовіше протитанкові рушниці застосовувалися у Другій світовій війні. Цей вид зброї застосовували збройні сили Великобританії, Польщі, Фінляндії, Франції, Німеччини, Японії і СРСР. НаозброєнніЧервоноїАрміїстоялисамозаряднапротитанковарушницяСимоновазразка 1941 рокуіпротитанковарушницяДегтярьовазразка 1941 рокузізміннимзатвором. ПоявавДругуСвітовувійнусередніхіважкихтанківзтовстоюпротиснарядноюбронеюзвелонанівецьефективністьзастосуванняпротитанковихрушниць. Їм на зміну прийшли протитанкові гранатомети - англійський «Піат», американський «Базука», німецькі «Панцершрек» і «Фаустпатрон».

В СРСР перед Другою Світовою війною розроблявся принципово новий вид вогнепальної зброї - автоматичні гранатомети. Однак нова зброя у серійне виробництво не пішла, програвши конкуренцію малокаліберним мінометам. До концепції станкового автоматичного гранатомета в СРСР повернулися під впливом успішного досвіду застосування цього виду зброї американцями у В'єтнамській війні. У 1971 році на озброєння Радянської армії був прийнятий гранатомет АГС-17 «Полум'я».

Мисливська зброя.

Спочатку вогнепальна зброя була одноствольною, однак зброярі постійно намагалися зробити її багатозарядною. Загальне визнання отримали двоствольні мисливські рушниці після створення у 1738 році французом Леклером легкої, спеціальної мисливської рушниці з горизонтально спареними стволами. Особливо широко такі рушниці застосовувалися в XIX столітті. У другій половині XIX ст. були створені трьохстволки (трійники) сучасного типу.

До середини XIXст. мисливська вогнепальна зброя, переважно, була дульнозарядною. Першою вдалою системою казнозарядної зброї з відкидними стволами стала рушниця французького зброяра К.Лефоше, під шпильковий патрон власної конструкції. У 1850-1860 рр. рушниці з відкидними стволами були вдосконалені англійськими зброярами Ч. Ланкастером, В. Грінером, Дж. Перде, В. Уестлі-Річардсом, після чого отримали широке розповсюдження і в дещо зміненому вигляді виробляються досі.

З середини ХІХ ст. з'являються різні моделі безкуркових рушниць, які поступово витісняють куркові. У США з'являються рушниці з рухомою цівкою (помпові рушниці). На сьогодні виробництво куркових рушниць сильно скорочено, а в багатьох країнах припинено зовсім.

Важливим етапом у розвитку мисливської зброї став винахід голчастої рушниці прусським зброярем Н. Дрейзе в 1820-30-і роки.

В кінці XIX ст. французький зброяр Р. Дарн створив оригінальну конструкцію мисливської рушниці з нерухомими горизонтальноспареними стволами.

На початку XX ст. загальне визнання отримало самозарядна зброя, коли американський конструктор Дж. Браунінг розробив модель самозарядної рушниці з рухомим стволом, в якому перезарядження відбувається з використанням сили віддачі. Згодом з Браунінгом намагалася конкурувати фірма «Вальтер», яка випустила у 1922 році свій варіант самозарядної рушниці з рухомим стволом. У 1907 році з'явився п'ятизарядний напівавтомат шведського зброяра А. Шегрена. Принципи перезарядження цих зразків мисливської зброї залишаються незмінними дотепер. Так, інерційний принцип, який використовувався у рушниці Шегрена, застосовується і зараз (в рушницях Бенеллі, зокрема).

У 1920-1930-і роки куркові рушниці майже зникають. Набувають поширення двостволки з вертикальним розташуванням стволів.