Під артилерією мається на увазі рід військ, основним озброєнням якого є артилерійські знаряддя - вогнепальна зброя порівняно великого калібру: гармати, гаубиці, міномети тощо; сукупність предметів артилерійського озброєння; наукова дисципліна, що вивчає техніку і тактику застосування артилерійського озброєння..
Існує кілька варіантів походження слова «артилерія»: від латинських слів arcus (лук) і tellum (стріла), або ars (мистецтво) і tollend (метання); від італійських arte (мистецтво) і tirare (стріляти); від старофранцузького atellier (мати у своєму розпорядженні, встановлювати) і attillemen (військова техніка).
Вогнепальна артилерійська зброя з'явилася наприкінці XII - початку XIII століть. У Європі воназ'явилася вперше у іспанців, щякі запозичили її у маврів і арабів. Перша вогнепальна артилерія була далеко не досконала. Вона поступалася по дальнобійності метальним машинам. Тому тривалий час, протягом трьох століть, нова зброя в польових боях застосовувалася нарівні з метальними машинами. І тільки до кінця XV століття остаточно утвердилося панування вогнепальної зброї. Попервах нею користувалися майже виключно в позиційній війні, тобто, при облогах фортець, міст, укріплених замків. Тут від знаряддя не була потрібна особлива рухливість
Гарматні стволи перших залізних знарядь виготовлялися з ковкого заліза, смуги якого зварювалися в трубку. Однак виготовлення таких стволівбуло дуже трудовмістким. Тому залізо застосовувалося для виготовлення тільки невеликих гармат. Прикладом залізного зварного знаряддя може служити модфа, яка стріляла залізними або свинцевими кульками. У колекції Музею історії зброї є рідкісні казнозаряднІ залізні зварні знаряддя XV - XVI ст. Необхідність заряджання з казенної частини була очевидною, насамперед, для фортечних і корабельних гармат, дулова частина яких розташовувалася в першому випадку за фортечною стіною, в другому - за бортом. У канал ствола з боку казенної частини вкладали боєприпас, потім вставлялася змінна циліндрична сталева камора з пороховим зарядом і запальним отвором. Ззаду камора фіксувалася металевим або дерев'яним клином. Недоліком цих знарядь, іменованих часто «бомбардами», був значний витік порохових газів у місці з’єднання ствола і камори. Це стало однією з причин відмови від казнозарядних знарядь на користь дульнозарядних. Нечисленні знахідки кованих казнозарядних бомбард клепано-обручної конструкції на території України традиційно пов'язують з військовим судноплавством запорізьких козаків.
В середині XV століття в Європі поширився особливий тип знарядь - мортири. Мортира - дульнозарядне гладкоствольне артилерійське знаряддя з коротким стволом, але при цьому великого калібру. Мортири призначалися для навісної стрільби на короткі дистанції. Мортири використовувалися у облогових боях для руйнування особливо міцних оборонних споруд - стін і веж, а також для ураження цілей, укритих за стінами або в окопах. Мортирки малого калібру використовувалися під час прийому іноземних послів або інших святкових подій. Звідси і пішла назва - «гармата-салютівка», «салютівка». Стволи подібних мортирок, зазвичай, циліндричної форми перед пострілом встановлювалися у вертикальне положення. Особливості - як правило, відсутність цапф (бічних виступів, за допомогою яких ствол встановлюють на лафет), невеликий калібр, пласка задня частина ствола. Аналогічні гармати використовувалися в той же період у Європі (інші назви - «беллер» «стояча мортира»).
Широке застосування з XVст. на флотиліях запорізьких козаків, Московської держави, європейських країн мав фальконет - корабельне знаряддя малого калібру на залізних поворотних пристроях - вертлюгах. Кілька фальконетів різних розмірів і калібрів знаходяться і в колекції Музею історії зброї. У різних арміях світу в XVI - початку XVIII ст. застосовувалися багато ствольні артилерійські знаряддя. У Західній Європі вони називалися «органами» - через схожість зовнішнього вигляду з однойменним музичним інструментом, в Польщі - «сміговніцами», в Україні - «шмигівницями», вРосії - «сороками» або піщальною батареєю. Орган мав від 3 до 24 стволів (іноді і більше), закріплених в кілька рядів. Багатозарядна артилерійська гармата знаходиться і в експозиції Музею історії зброї.
У музеї зберігається колекція, яка налічує близько 30 знарядь різного калібру і відображає різні періоди розвитку артилерії.
Запоріжжя, пр-т Соборний, 189 +38-061-239-50-26
Казнозарядна гармата ХV-ХVІ століть, ствол якої для міцності укріплений сталевими кільцями, завдяки ілюстраціям козацької зброї, які переходять з одного шкільного підручника до іншого, сприймається як досягнення козацького мистецтва і технологій. Історія ця виходить з острова Хортиця (!), як пише в статті, розміщеній у альманасі «Історія зброї» № 1 професор Георгій Шаповалов, гармата була знайдена на Хортиці під час копання городу приблизно у 1840 році.Була подарована Катеринославським губернатором Одеському музею і вже у 1852 році малюнок цієї гармати опублікували в додатку до роботи С. Мишецького «Історія про козаків запорізьких». Той же Мишецький повідомляв, що за часівперебування козаків у підданстві Кримського ханства (1709-1734 рр.,), в районі урочища Карайтебень (Карайдубина, нині село Бережанка Херсонської обл.), ними був знайдений вантаж старовинного корабля в п'ять десятків гармат ХІV-ХVІ століть. Оскільки «під ханом» козакам заборонялося мати артилерію, гармати сховали на віддаленому зимівнику, а після переходу до російського підданства роздали по куренях і використовували на кораблях. Гармати ці були виробництва республіки Генуя і спочатку використовувалися в генуезьких факторіях на нижньому Дніпрі. На козацьких кораблях довгий час застосовували артилерійські гармати, закріпленіу вертлюзі - фальконети. Зручний у користуванні - мінімальний «відкат» досягався за рахунок укорочення ствола і зменшення потужності пострілу. Чотири фальконети були встановлені на «лодії козацької доби», послідовниці запорізької «чайки» в Російсько-Турецькій війні 1735-39 рр. Два фальконети (у 1971 і у 2001 роках) були підняті підводними археологами з дна Старого Дніпра. Слово «фальконет» походить з італійської мови («фалькон» - сокіл). У музеї представлені у великій кількості гармати-мортирки. Їх називають «салютівками», хоча найбільші зі зразків виконували ті ж функції, що у ХХ столітті міномети.