Історія розвитку багнета починається з багинета. Багинет з'явився в північній Іспанії на прикінці ХVI століття як зброя мисливців. В процесі полювання холодну зброю встромляли в дуло рушниці, щоб добити пораненого звіра. Таким чином, в кінці ХVI століття з'явилася комбінація «рушниця-клинок». В якості клинків використовували мисливські ножі і кинджали, рукоять яких булаприлаштована для вставляння в дуло рушниці. Рукояті виготовлялися з рогу, кістки, дерева і металу. Європейськібагинети дуже схожі між собою, тому точно атрибутувати їх, тобто, віднести їх до будь-якої конкретної країни вкрай важко.

Перетворення мисливського багинета в бойову зброю європейських армій почалося в 1640-50-х роках. Перше бойове застосування багинетів зв'язується з французьким містечком Байон, від якого і пішла назва «багинет». Втім, відомий зброєзнавець В. Е. Маркевич згадував про те, що українські козаки вже на початку ХVII століття використовували ножі в якості багинетів, приписуючи в той же час цей винахід литовським мисливцям. Кілька типів багинетів (байонетів) знаходяться і в колекції МІЗ (зокрема, зразок, знайдений на території України, приблизно, періоду козацтва). Байонети аж до ХІХ століття були на озброєнні у мисливців, поступово стаючи парадною деталлю одягу.

В результаті вдосконалення вогнепальної зброї, його стандартизації та взаємозамінності в кінці ХVII століття з'явилися багнети з трубками, які надягалися на ствол рушниці, що дозволяло вести і стрільбу з багнетом, і рукопашний бій. Багнети з трубкою не мали руків'я і, здебільшого, використовувалися приєднаними до дула як чисто колюча зброя. Трубчастий багнет кріпився на ствол рушниці різними способами. І як тільки з'явилися перші багнети з трубками, відразу почалися пошуки різних варіантів фіксуючих пристроїв. Найчисельнішою є група багнетів з хомутиками. Поява хомутика багато в чому вирішила проблему надійної фіксації багнета і стала дуже вдалим конструктивним і технологічним рішенням. Простота і надійність цього рішення визначила подальше їх використання практично у всіх країнах, які мали на озброєнні вогнепальну зброю.

Відомі також багнети з трубками, які мають оригінальну форму клинків і трубок. Клинки таких багнетів були пласкими, «тесачного» типу або етнічного типу. Відомі багнети з трубками-ручками, які мали навіть приставні гарди - як шведський багнет зразка 1840 року з колекції МІЗ.

Паралельно з виникненням і розвитком багнетів з трубками розвивалися так звані багнети-тесаки. Вважається, що масове оснащення нарізних рушниць багнетами-тесаками було організоване в Пруссії в середині ХVIII століття. В кінці ХVIII - початку ХIХ століття в багатьох європейських арміях стали з'являтися власні зразки багнетів-тесаків. У МІЗ представлені англійський багнет-тесакдо рушниці Бейкера, багнет-тесак зразка 1858 року до морської ґвинтівки Енфілда. Важкі багнети-тесаки використовувалися як зброя спеціальних військ: стрільців, єгерів, артилеристів і інженерів.

У другій половині XIX століття на зміну важким багнетам-тесакам прийшли легкі багнети-тесаки з більш досконалою системою кріплення на стволі: конструкція складалася з Т-подібного паза з пружинною засувкою в голівці рукояті і кільця в хрестовині, до якого входив ствол рушниці або ґвинтівки. Ця система виявилася настільки вдалою, що продовжуває використовуватися і дотепер. Зазначені зразки прийнято називати легкими багнетами-тесаками або просто багнетами. У МІЗ є багнет зразка 1866 року до ґвинтівки Мартіні-Генрі.

Із зазначеною системою кріплення багнета до ґвинтівки великий розвиток отримав клинок так званого «ятаганного типу» з подвійною кривизною. Цей зразок бере свій початок у 1840 році у Франції. Незабаром ятаганні клинки швидко завоювали популярність в інших арміях світу (Австро-Угорщина, Туреччина та ін).

Низка багнетів має голчасті клинки, призначені виключно для уколу. Вони використовувалися у Франції, Росії, Італії, Швейцарії та інших країнах.

Існує група багнетів, які не мають трубок і руків'я. До цієї групи належать багнети зі стрижневим кріпленням, багнети з віджимними пластинами і багнети-шомполи (багнет до ґвинтівки МАС зразка 1936 року з МІЗ).

Прагнення поєднати у багнеті функції холодної зброї та інструменту привели до появи так званих «багнетів - інструментів» і «комбінованих багнетів». Відомі «багнети-лопати» (наприклад, американський зразка 1873 року, до ґвинтівки Спрінґфілда, колекція МІЗ), «багнети-сошки» (багнет до АВС зразка 1936 року колекція МІЗ) та ін.

У зв'язку з різким підвищенням потужності вогнепальної зброї роль багнета на полі бою, навпаки, стала знижуватися. Були потрібні більш легкі і багатофункціональні зразки. У другій половині XIX століття, з'явилися «багнети-ножі» - це багнети, якіможна було використовувати в якості ножа, зокрема для нанесення пошкоджень противнику, якщо іх відокремити від ґвинтівки або карабіна і безпосередньотримати в руці. Перший багнет-ніж з'явився в Німеччині у 1884 році до ґвинтівки системи Маузера зразка 1871/84 рр. і послужив прототипом для розробки аналогічних моделей, які ставали на озброєння в арміях багатьох країн світу. У роки Першої Світової війни в умовах дефіциту сировини, нестачі та зношеності устаткування з'явилися так звані «ерзац-багнети». Ці багнети виготовлялися за спрощеною технологією. У деяких випадках клинок просто вирубувався зі смуги металу низької якості. На деяких багнетах були відсутні рукояті. У цих багнетах до хвостовика з одного боку приклепували віджимну пластину, а з іншого Г-подібну пластину з кільцем для ствола.

На озброєнні німецької армії були численні моделі так званих «переробних» багнетів, які виготовлялися зі старих або іноземних клинків і рукоятей за стандартами, що забезпечували їх застосування з ґвинтівками і карабінами системи Маузера. Кілька таких багнетів є і в колекції МІЗ.

З розвитком військової техніки, вдосконаленням тактики ведення воєнних дій, значення багнета на полі бою стало різко знижуватися. Штикові атаки окремих підрозділів не надавали будь-якого істотного впливу на перебіг бойових дій. Однак багнет продовжував залишатися на озброєнні. Він став більш компактним і багатофункціональним.

Пртотипом сучасного багнет-ножа був німецький багнет-ніж зразка 1942 року, розроблений і виготовлений у невеликій кількості золінгенською фірмою «К. Айкхорн ». Це був багатофункціональний багнет-ніж, у порожнистій рукояті якого був складаний ніж з набором інструментів (викрутка, шило, штопор та ін.).

Штик-ніж для радянського автомата Калашникова, який з'явився в кінці 50-х років, поєднував багнет, інструменти і ніж. Надалі цей штик-ніж став прототипом для аналогічних моделей у Німеччині, Швейцарії, США, Великобританії.

Крім перерахованих вище моделей багнетів існує невелика группанезнімних багнетів. Такий багнет є складовою частиною ручної вогнепальної зброї і не може бути використаний окремо від неї. Спочатку ці багнети з'явилися в Європі в середині XVII століття. Це були довгі голчасті багнети з розширеним вістрям,приєднані до дула у деяких випадках замінювали піку (наприклад, багнет англійського тромблона на межі XVIII - XIX століть з МІЗ).

У другій половині XIX - XX ст. завдяки новим конструкціям системи кріплення і фіксації цих багнетів і вдосконаленню технологій виготовлення ручної вогнепальної зброї, незнімні багнети стали застосовуватися на серійних карабінах(наприклад, багнети до рушниці Манліхера-Каркано зразка 1891 року, багнет до СКС зразка 1945 року).

Незважаючи на те, що в реальних бойових діях випадки застосування багнета рідкісні, він як і раніше знаходиться на озброєнні армій різних країн світу, зокрема, і української армії.